Фондовий ринок в Росії. Фондовий ринок в Росії порівняно молодий, його зародження відбувалося на початку 90-х років. Він відноситься до категорії ринків, що розвиваються, для яких характерна висока прибутковість, але, як правило, і вищий ступінь ризику.
В останні роки на російському ринку цінних паперів відбувся ряд позитивних змін: підвищилася ліквідність ринку та інформаційна прозорість емітентів, зміцнилася законодавча база, напрацьовані нові механізми захисту прав інвесторів. Все вищезазначене поряд з поліпшенням економічної і політичної ситуації в країні сприяє міжнародному визнанню Росії та підвищенню її кредитних рейтингів з боку міжнародних рейтингових агентств (Moody `s, Standard Poor` s, Fitch). Кредитний рейтинг відображає думку агентства щодо здатності і готовності емітента (в даному випадку держави) своєчасно і в повному обсязі виконувати свої фінансові зобов'язання. Рейтинг відносить емітентів до інвестиційної або до спекулятивної групі. Інвестиційний статус дозволяє розраховувати на помітне збільшення припливу інвестицій в країну, тому що великі західні інституціональні інвестори (страхові компанії, інвестиційні та пенсійні фонди) не мають права вкладати свої кошти в країни з низьким спекулятивним рейтингом. В даний час Росія впритул наблизилася до інвестиційного рейтингу. Починаючи з 2003 року міжнародні агентства постійно привласнюють Росії інвестиційні рейтинги. З цієї причини вважається, що в російських цінних паперів є істотний потенціал для подальшого розвитку.
Інфраструктура фондового ринку
Підписання угод з цінними паперами відбувається за участю:
фондових бірж, які є організаторами торгівлі;
брокерів, які є фінансовими посередниками між біржами та інвесторами (як правило, це інвестиційні компанії або банки);
депозитаріїв, що здійснюють облік цінних паперів і фіксують перехід права власності на них за результатами угод;
розрахункового банку.
Юридичні та фізичні особи, які не є професійними учасниками фондового ринку, можуть укладати угоди через брокерів, акредитованих на відповідних біржах і мають відповідну ліцензію на даний вид діяльності. Цінні папери кожного клієнта брокера обліковуються на окремому рахунку в депозитарії, який називається рахунком депо. При передачі цінних паперів від одного власника до іншого, депозитарій робить записи про це на відповідних рахунках. Депозитарій може бути як структурним підрозділом у складі інвестиційного інституту, так і самостійною організацією. Грошові кошти клієнтів брокера враховуються на спеціальному клієнтському рахунку, відкритому в розрахунковому банку при біржі (для ММВБ, наприклад, в якості такого банку виступає НКО "Розрахункова палата ММВБ"). Для зменшення ризиків учасників торгів робляться спеціальні заходи, що дозволяють біржі прийняти на себе істотну їх частину. Наприклад, у ряді випадків для виставлення цінних паперів на торги біржа вимагає заздалегідь передати продавані папери на зберігання в спеціальний торговий депозитарій. Депозитарій виступає в якості передавальної ланки цінних паперів від продавця до покупця. Він гарантує наявність і справжність продаваних цінних паперів. З іншого боку, покупця можуть зобов'язати покласти певну суму грошей у спеціальний розрахунковий банк, який виконує роль ту ж роль, що і депозитарій, але по відношенню до грошей. Розрахунковий банк і депозитарій тісно пов'язані з біржею, і при отриманні від неї повідомлення про укладення угоди одночасно передають гроші продавцю, а цінні папери - покупцеві, забезпечуючи тим самим безризикові виконання угод - "постачання проти платежу». При великих оборотах на біржі контроль за кожною угодою, навіть стандартизованої, виявляється досить трудомістким і дорогим справою. Для забезпечення такого контролю вводять так звані системи клірингу, в завдання яких якраз і входить контроль за тим, щоб всі угоди, укладені на біржі, правильно адресувалися і вивірялися. Завданням клірингової системи є встановлення та підтвердження параметрів всіх ув'язнених у даній системі угод і підведення підсумків. Існує кілька різновидів клірингу, за різними ознаками:
безперервний кліринг здійснюється в режимі реального часу, тобто, кожна укладена на біржі угода негайно надходить в обробку. Ця система застосовується при відносно невисоких обсягах операцій, або за наявності дуже потужного апаратно-програмного забезпечення;
періодичний кліринг проводиться регулярно з певною періодичністю (щогодини, щодня або щотижня). До моменту обліку накопичується інформація про всі угоди, укладені на біржі протягом відповідного періоду, а потім обробляються всі угоди разом. Така технологія обліку набагато вигідніше за витратами, проте, вона відстає за термінами. На практиці періодичний кліринг проводиться в кінці кожної торгової сесії, що є компромісом між вартістю обробки і необхідним часом.
Кліринг може бути двостороннім і багатостороннім. Двосторонній кліринг проводиться таким чином, щоб з'ясувати, хто з учасників і які угоди уклав. Іноді ці операції розглядаються самостійно, а іноді підсумовуються, так що в підсумку з'ясовується нетто-позиція кожного з учасників торгів щодо кожної іншої країни: за підсумками торгової сесії А купив у Б 300 акцій, за що повинен перерахувати Б 27 000 рублів. І так для кожної пари А і Б. Багатосторонній кліринг є логічним продовженням двостороннього клірингу. В обліку він йде далі і підсумовує всі угоди кожного учасника торгів з різними контрагентами. У результаті кожен учасник отримує по кожному виду цінних паперів одну позицію.
|